Юрій Винничук народився 1952 р. в м. Івано-Франківську, з 1974 мешкає у Львові. Працював художником оформлювачем, в 1986 організував кабаре “Не Журись!”, з яким гастролював по Європі, Америці, Канаді. Працює в газеті “Поступ”. Його гостра сатирична сторінка під псевдонімом Юзьо Обсерватор надзвичайно популярна, відзначена багатьма нагородами, а сам автор отримав титул “Галицький Лицар”. Водночас вона викликає обурення у чиновників, про що свідчать понад двадцять судових процесів.
Юрій Винничук належить до найцікавіших сучасних прозаїків. Він автор повісті про львівських повій “Діви ночі”, фантастичного трилеру “Щуроград” (“Сучасність”, 1992), еротичної містифікації написаної українською мовою 16 століття ”Житіє гаремноє”, чорного гумору “Ги ги и”, поезій, оповідань, есеїв, роману “Мальва Ланда” (“Сучасність”, 2000 2001), книг про Львів – “Легенди Львова”, “Кнайпи Львова” (про давні львівські шинки, ресторації і каварні). Винничук відомий також як упорядник і видавець різноманітних антологій – української давньої фантастики, літературної казки. Популярність його книг спричинилися до того, що видавництво “Піраміда” використовує його імя як торгову марку і видає цілу серію книг під назвою “Юрій Винничук презентує” та “Казкова скарбниця Галичини”. Твори Винничука перекладалися в Англії, США, Канаді, Франції, Німеччині, Хорватії, Польщі. Окремою книгою видано прозу в перекладі англійською “The windows of time frozen”. Зараз до 50 річчя письменника видається повне зібрання його прози в десяти книгах. “Вікна застиглого часу” та “Місце для Дракона” – перші книги серії.
Зараз Винничук готує до друку такі унікальні видання як “Український бестіярій”, “Роксоланія. Антологія літератури галицького середньовіччя та бароко” та “Галицька готика”. Казками Винничука було знято два мультфільми, у Франції вийшла казка окремою книжечкою. Він також перекладає з польської та чеської мови. Переклади творів Богуміла Грабала публікувалися у журналі “Всесвіт”, готуються окремим виданням. Зараз Винничук перекладає Ладіслава Кліму. Як подає “Мала Українська Енциклопедія Актуальної Літератури”, Винничук “письменник надзвичайно широкого діапазону, що сподобився своєрідного деміургійного терену, феномену “світу Винничука”. Андеграундні потвори цього персонального світу своєю присутністю прикрасили та обумовили “карнавальну епоху” Львова 1989 1992 рр. Синтетична діяльність Винничука стала своєрідним символом розквітлого пізньоімперського підпілля, того прихованого руху природи, що облаштовує та провокує феномен вільних часів, вітер свободи перехідних періодів”.
Юрія Винничука сповідали студентки Карлового Університету членки громадського об’єднання “Форум українців ЧР” Яна Леонтієва та Інна Біланин
Я.: 16 вересня Українська ініціатива в Чеській Республіці організувала презентацію чеського перекладу Вашої книги “Легенди Львова”. Розкажіть, будь ласка, коротко про цю книгу для того, щоб чеськомовні читачі мали уявлення що саме вони можуть придбати у видавницві “Портал”.
В.: Книга “Легенди Львова”, або, як її назвали чеською мовою, “Přibehy z Haliče” являє собою перше українське видання легенд одного міста, бо не існує скажімо виданих легенд Києва або іншого українського міста. Взагалі з міським фольклором проблема. Цю книжку я писав кілька років: збирав матеріал по крупинках в різних архівах, старих хроніках та судових актах. Видання одразу ж стало популярним. Львівські легенди вивчають навіть діти в українських школах на такому предметі, як краєзнавство. Вже з’явилася комп’ютерна гра. Тому в Україні ця книга часто додруковується й є постійно в продажу вже чотири роки. Чеське видання, яке увійшло до серії казок та легенд різних народів видавництва “Портал”, стало для мене приємною несподіванкою. Львівські легенди стали дещо унікальними в цій серії. Це вперше, коли були видані легенди якогось окремого міста, а не цілого етносу або народу, як, наприклад, легенди Майя або єврейські легенди.
Я.: Ця книга безперечно буде користуватися популярністю або принаймні буде цікавою для українців, які живуть в Чехії. Але чи буде, на Вашу думку, це видання зрозумілим та успішним серед чеських читачів?
В.: Якщо бути відвертим, то особливої ейфорії з цього приводу я не відчуваю, тому що коли мав нагоду ходити по місцевим книгарням, то побачив велику масу творів власне фольклорного жанру, які тут видаються. Багато різних книжок я придбав і для себе. Саме тому я не розраховую на такий успіх, як, скажімо, у Львові. Моя книжка в Чехії – це тільки крапля в морі. Але, з іншого боку, значна частина чехів має певний сентимент до Галичини, яка була колись спільно з Чехією частиною Австрійської імперії. І можливо тому “Přibehy z Haliče” можуть викликати більшу зацікавленість, ніж деякі інші книжки з цієї серії.
Я.: Будь ласка, охарактеризуйте коротко стан сучасної української літератури не як критик (думки якого доречі вже були опубліковані в одному з попередніх видань Літературних Новин), але як письменник, тобто людина, яка безпосередньо приймає творчу участь у цьому процесі.
В.: Нажаль, процес розвитку української літератури постійно гальмується. Наша література виглядає на айсберг: 10 відсотків на поверхні, решта прихована. Це стосується як нашої давньої літератури, так і сучасної. Не видана маса авторів 19-го століття та першої половини 20-го. Що стосується наших сучасних авторів, то вони змушені пробиватися своїми власними шляхами, особливо молодь. Існують, звичайно, літературні конкурси, наприклад, “Коронація слова” або “Золотий бабай”, переможці яких мають щасливу нагоду надрукувати свої твори. Але невиданих молодих літераторів, які можуть писати, є сотні.
З виданням українських творів у нас, нажаль, дуже складна ситуація великою мірою тому, що росіянам треба просувати свою книгу. Російська книжка на Україні дешевша ніж українська, тому що вона позбавлена податків. А на українську книжку податки дуже високі, тому вартість її значно вища. Хтось із наших чиновників мусить отримувати хабарі, тому що знизити податки на видання української книжки пропонувалося вже не раз, але все безрезультатно. Очевидно, комусь такий стан вигідний і тому прийняття відповідного закону постійно блокується і домінування іноземної книги триває. В Росії процент людей, які читають книжки, невеликий, особливо в “глибинці”. А витрати на транспортування російських видань до України, як до безпосереднього сусіда, не дуже високі. Я читав такі цифри, що більша частина тиражу тієї чи іншої російської книги йде в Україну. Тоді стає зрозуміло, що тим людям, які заробляють на продажу російських книжок в Україні, неприйняття закону про українську книжку дуже прибуткове.
Тому говорити про стан української літератури дуже складно. Маємо 10-15 авторів, які заявили про себе за останнє десятиліття, але я вважаю, що ця цифра має бути набагато більшою.
Я.: А як Ви відчуваєте своїх читачів, що це за люди?
В.: Хтось написав, що мене читають всі, кому від семи до дев’яносто (посміхається). Справа в тому, що я пишу дуже різні за жанром речі. Але цікаво, що діти, які читають казки, починають цікавитися й іншими творами, написаними не для дітей, такими, наприклад, як “Вікна застиглого часу”. Взагалі, бувають цікаві ситуації, коли на літературних вечорах до мене підходять 10-річні діти за автографом, і дають підписати книжку “для дорослих”.
Взагалі, діапазон моїх читачів дуже широкий. Наприклад, роман “Мальва Ланда”, (який вийшов у електронній “Роман-газеті” — прим. автора) прочитало досить вузьке коло читачів, передусім еліта. Тому вийшло, що я став одночасно як народним письменником, так і за окремими творами — елітарним.
Сьогодні на Україні добре купуються всі мої видані книги. В якомусь журналі навіть писали, що якби видали книгу “Меліорація Східного Полісся” під авторством Юрія Винничука, то і її миттєво б розібрали (посміхається). Але звичайно, східні регіони читають українську літературу в дуже малих кількостях, і та кількість нічого не значить для продажу книги. Тому мій основний читач — це галичани. Досить велику кількість читачів маю також в Києві. Це переважно студенти, знову ж таки, в більшості галичани, які тепер там мешкають.
Я.: Відомо, що Ви дуже різний, бо Ваша творчість охоплює публіцистику, поезію, історичну, фантастичну, й навіть еротичну прозу. Чи не могли б Ви визначити, який з цих напрямків Вам ближче? Наприклад, що би Ви писали в першу чергу, якби Вас не змушувало життя?
В.: Напевно, в першу чергу займався би прозою і казками. Щодо деяких моїх творів, то це з мого боку було певною мірою заповнення “білих плям” у окремих літературних жанрах. Я просто бачив, що ніхто цим досі не займався, і що було б добре про це написати. З іншого боку, звичайно, це був прагматичний хід, для заробітку. Бо такі книжки, як, наприклад, “Легенди Львова”, “Кнайпи Львова” або “Таємниці львівської кави”, розходяться у великих кількостях і саме на такі видання легко знайти зацікавлених спонсорів. Тобто собівартість такої книги виходить практично нульова. Головне знайти спонсора зацікавленого розмістити свою рекламу. Наприклад, для книги “Кнайпи Львова” це була сіть львівських ресторанів та кав’ярень. Таким чином, книга вийшла безкоштовно, а з продажу вже надходили прибутки.
І.: А чи не існує тиск з боку видавців на письменника?
В.: Звичайно, існують певні вимоги з боку видавців. Наприклад, коли видавництво взяло гроші у кавової фабрики, з тим, щоб за місяць я написав книгу “Таємниці львівської кави”. Пройшов місяць, а книжки ще небуло. Звичайно видавництво змушувало мене закінчити книгу в призначений термін. Але в цьому випадку йшлося про гроші.
Мені часом дорікали, зокрема Неборак, як я можу так “розмінюватись”, писати книжки на замовлення. Але я ніде не працюю, в той час, коли багато інших письменників змушені працювати, читати лекції, наприклад. Я ж можу спілкуватись і писати у своє задоволення. І якщо треба раз в рік написати книгу, за рахунок якої я потім живу, то чому б і ні? Адже я витрачаю на неї місяць – півтора.
Ось мої еротичні твори, наприклад, були написані на вимогу часу. Тоді я працював (і зараз працюю) у газеті “Поступ”, керівництво якої хотіло у 92-гому році спровокувати якийсь скандал. І тоді я під замовлення редактора написав книгу “Житіє гаремноє”, яка насправді викликала великий скандал. Я не ставлюся до цієї частини своєї творчості занадто серйозно, для мене це була скоріше забава. Набагато важливішою для мене є моя проза.
Ще я люблю писати казки для дітей. Вже є підготовлений матеріал для цілої книги яка поки що не вийшла, але окремі казки вже видавались у журналі “Соняшник”. Одна з казок вийшла навіть у Франції. Крім того, я дуже люблю впорядковувати різні антології. Наприклад, я видав антологію української фантастики 19-го століття про жахи та відьом, а також “Срібну книгу казок”. В цих антологіях обєднані твори письменників 19-го століття, більшість з яких – рідкі та забуті імена. Ще недавно вийшла підготовлена мною книга “Українські богатирі”, яка являє собою казки, як народні, так і давніх українських письменників. Зараз працюю над книгою українських казок на мотиви Біблії, а також збираю містичні казки про ті чудовиська, які вигадали самі українці. У підготовці є зараз книга “Галицька готика”, яка являє собою антологію готичної новели з давнини до нашого часу.
Я.: Чи сподобалась Вам Прага, чи не спокусила вона Вас на написання, скажімо, легенд Праги або присвячення цьому місту якогось оповідання чи цілої книги?
В.: Книгу? Мусить пройти якийсь час, щоб відклались враження, бо зараз ще нічого такого в голові не маю. Але Прага мені, звісно, дуже сподобалась. Взагалі, я читав багато творів, події яких відбувалися в цьому старовинному місті. І мені було дуже цікаво побачити на власні очі місця, які були описані в прочитаних оповіданнях. Зараз, наприклад, я би із задоволенням переглянув ще раз Грабала і Гашека.
Щодо легенд, справа в тому, що ми збираємось видавати серію “Казки й легенди народів світу”, і оповідання про Прагу органічно би туди вписались. Взагалі, ми з нетерпінням чекаємо прийняття закону про українську книжку, коли нарешті можна буде нормально видаватися, замість того, щоби видумувати якісь махінації для обдурення держави, бо це робити вже досить бридко.
І.: Скажіть, будь ласка, де у сірій українській буденності Ви берете творче натхнення та велику енергію для написання такої кількості творів?
В.: Як вже казав, я не працюю і живу у свому будинку за містом і для мене найкраще та найцікавіше проводження часу це читання та написання творів. Тому в мене досить багато часу. Звичайно, прозу свою я пишу, як правило, довго і нудно. Щодо решти, то в мене “набита рука” і мені не треба думати над кожним реченням. Але хоча в мене це і виходить досить легко, я все одно постійно не маю достатньо часу для того, щоб зробити все, що задумав.
Я.: А як Вам сподобався славнозвісний чеський народний напій? Чи може Ваші читачі за деякий час будуть мати можливість насолодитися не тільки таємницями львівської кави, але і чеського пива?
В.: Про таємниці львівського пива точно має незабаром вийти книжка, і там скоріше за все будуть також ностальгійні згадки i про празьке. (Посміхається)
Я.: Будемо сподіватися, що переклад галицьких легенд це лише початок ознайомлення чеських читачів із Вашою творчістю, бо було б добре, якби світ побачили також інші чеські переклади ваших оповідань.
В.: Так, звичайно, мені би дуже хотілося, щоб було перекладено щось із моїх романів або іншої прози.
Прага, 15 вересня, 2002
