Пан Карел Штіндл народився 17 березня 1938 року в місті Хоцень. Одружений, має 4 дітей. У червні 1960 закінчив філософський факультет Карлового університету в Празі (науковий ступінь доктора філософських наук одержав у 1991 році).
У 1962-1963 роках працював редактором Чехословацького радіо.
1963-1970 — педагог, філософський факультет Карлового університету в Празі. Був переслідуваний комуністичним режимом через свою дисидентську позицію. 1970-1973 — співробітник виробничого об’єднання іграшок UNION, м. Гостівіце.
1974-1989 — програміст комп’ютерної техніки ІВМ та ЕС, Дослідний інститут інженерії, м.Бєховіце.
У 1989 році був членом Громадянського форуму — об’єднання, яке зіграло основну роль у „оксамитовій революції“. Був депутатом, головою комітету в закордонних справах, членом Президії Парламенту Чеської Республіки. Викладав на філософському факультеті Карлового університету.
1994-1999 — Надзвичайний і Повноважний Посол Чеської Республіки в Польській Республіці.
У 2000 році був заступником директора департаменту аналізу та планування МЗС ЧР, продовжував викладати в університеті. Володіє російською, польськoю та англійською мовами.
Понад півроку тому (6 червня 2002) новий Надзвичайний і Повноважний Посол Чеської Республіки в Україні, доцент Карлового університету Карел Штіндл вручив вірчі грамоти Президентові України й приступив до виконання своїх обов’язків.
— Пане Посол, перед тим, як стати послом Чехії в Україні, Ви працювали на такій самій посаді в Польщі. Україна і Польща історично сильно зв’язаними країнами, але Польща у багатьох сферах є займає кращі позиції. Чи не могли б Ви порівняти сучасний стан цих країн? Чи дає різниця між цими країнами шанси Україні зблизитися з Європою і стати коли-небудь повноправним членом Європейської Унії?
— Послом в Польщі я став, коли там саме розпочався швидкий ріст. За час моєї роботи там у 1994-2000 роках з’явилося багато робочих місць, нові закони, було прийнято дві Конституції, відбувалася швидка приватизація, розвивалося дрібне підприємництво тощо. Як на мене, там був більший темп, ніж у Чехії, хоча Чехословаччина, а потім Чехія мали кращі стартові позиції. Ми, наприклад, спочатку не мали жодних боргів на Заході. Як на мене, тут дотепер політика занадто зосереджена на командно-адмінстративні методи. За кількома фразами наближення до європейських стандартів життя, взаємодії суспільних інститутів ховаєтсья ще багато роботи. Я прошу вибачення в українських читачів, але цей темп є набагато повільніший. За півроку свого перебування тут я багато чув про необхідність зміни політичної системи, але за цей час ще нічого не було зроблено. Вже новий парламент би мав бути обраний на основі законів парламентсько-президенської республіки. На мою думку, надто повільно зменшується частка тіньової економіки. Найбільший успіх країн Центральної Європи — це швидкий розвиток. В Україні, на жаль, цього немає.
— Але Ви говорите лише про політику та економіку. Чи є суспільство, на Вашу думку, готове до вступу в Європу?
— Українське суспільство, як на мене, дуже європейське. Судячи з того, як українці поводяться на вулиці, як ходять до театру, яке у вас ставлення до культури, то можна сказати, що Україна дуже подібна до Польщі. На жаль, я ще не багато поїздив по вашій країні, і не можу сказати щось про різницю між Західною та Східною Україною. Я був у Львові, Запоріжжі, Дніпропетровську та Одесі в основному з короткими візитами, і судячи з них, ваше суспільство є дуже європейським. Можу це судити за діловим підходом, деякими мас-медіа тощо.
— Останнім часом правила перебування українців в Чеській Республіці стали значно суворішими. Чи можна сказати, що ваша країна свідомо упереджено ставиться до українців?
— Для нашої амбасади та консульства міграція українців до Чехії є великою проблемою саме тому, що є великою. В газетах часто пишеться, та й статистика підтверджує, що українців в Чехії є вже рівно стільки, скільки й словаків. А неофіційно, можливо, і більше. Українці є найбільшою групою імігрантів в Чеській Республіці. На формальному, чи навіть емоційному або суб’єктивному рівні не може здійснюватися який-небудь розділ між українцями та представниками інших країн. Ставлення до іноземців формується законами. Так, подорожі громадян країн, щодо яких діє візовий режим, є важчими. Але ставлення чеських державних установ до всіх іноземців є однаковим.
— Як, на вашу думку, можна змалювати становище українських громадян в Чехії?
— У середовищі кожної великої еміграції, у тому числі й української, доволі швидко поширюється підпільне підприємництво і організована злочинність. Все це починається з черги біля консульства, де часом якісь люди продають формуляри, пропонують служби, які не мають зовсім ніякого смислу, а люди, які зовсім нічого не розуміють у тому подорожуванні та отриманні віз, платять великі гроші. І закінчується це відомим грабіжництвом на вокзалах та дорогах. І бере в цьому участь не лише український криміналітет, але й чеський. Провідники через кордон, нелегальні „працедавці“, які в жахливих умовах експлуатують дешеву робочу силу — це чеська частина цієї системи. Поліція часом виходить на їхній слід, але все як правило, закінчується тим, що нічого не можливо довести цьому „працедавцеві“, оскільки за цю роботу відповідає український посередник, так званий „клієнт“. Ми намагаємося радити нашим урядовим установам, Міністерству внутрішніх справ, щоб більше уваги приділяли тій бажаній міграції, тим чесним людям, які приїхали до Чехії легально заробити грошей. Але маємо дійсно гіркий досвід того, що деякі органи ставляться, скажімо, до українського студента, який навчається в Чехії на державну стипендію, з підозрою. Тому хочемо, щоб законнна українська еміграція залишалася і культивувалася, але щоб знижувались і
показники злочинності. Певні успіхи у цьому є: скажімо, в минулому році вдалося затримати багато перевідників через польсько-чеський кордон.
— Які подальші кроки планує здійснити для цього Чеська Республіка?
— Одним з найближчих кроків буде саме відкриття нашого консульства у Львові. Не потрібно буде людям, які проживають на Західній Україні, порівняно далеко їздити до Києва, оплачувати дорогу, проживання в Києві під час перебування в черзі та очікування результату тощо.
— До Чехії, як правило, їздять люди саме із заходу України?
— Так, ми маємо статистичні дані, що біля двох третин людей, які подають заявки на отримання чеської візи, походять саме із Заходу. Це буде зручніше, трохи робота розділиться між цими двома консульствами і зменшаться, відповідно, черги, буде більше можливостей протистояти тому крутому „бізнесу“, який є навколо міграції.
— Чому не було прийнято рішення відкрити консульство в Ужгороді? Це б, певною мірою, було зумовлено історично…
— Звичайно, Ужгород є набагато ближчим до Чеської Республіки, і про заснування консульства в Ужгороді говорилось. Але в Празі вирішили, шо це має буть центр з добрими комунікаційним доступом — аеропортом, зазалізничним вузлом, який би був центром всієї Західної України, а не лише прикордоння. Ужгород все таки є закинутий більше на захід. Та й не можна сказати, що від Закарпаття до Львова вже так далеко.
—Чи можуть все-таки закарпатці, які становлять чималу часку українських громадян в Чеській Республіці, розраховувати бодай на консульські дні чеського дипломата в Ужгороді?
— Порядок роботи Генерального консульства у Львові ще уточнюється. Але, по суті, це можна вважати вирішеною справою. Ми намагатимемось працювати якомога відкритіше. Наприклад, я тут у Києві приймаю всіх, хто зголошується на прийом. З черги часом навіть люди приходять сюди. Дехто навіть боїться до тієї черги ставати. Один прийнятий мною чоловік розповідав мені про те, що там нібито є такі люди, що можуть з’ясувати все про всіх — прізвище, куди хто їде, що у них є певні партнери з чеської сторони, а ті їх вже там „дістають“.
— На Закарпатті, та й в інших областях, є фірми, які прямо пропонують, скажімо, за півтисячі доларів легальну роботу на півроку в Чехії. Вони заявляють, що мають всі необхідні папери. На скільки їхня діяльність вписуються у правове поле обох країн?
— Вирішальне слово працевлаштування іноземців в Чеській Республіці має Міністерство соціальних справ ЧР. Воно може дати ліцензію на цю діяльність тому, хто дотримає певних умов. Якщо такої ліцензії немає, то це є його власна ініціатива, і наші державні органи не можуть відповідати за законність такої роботи. Не можу зараз висловлювати якісь підозри, але це, очевидно, фірми, які захищають саме ту нелегальну роботу. Людина, яка погоджується на легальну роботу, повинна попросити цю фірму показати ліцензію.
—Можуть це бути і українські фірми?
— Зараз я це можу впевнено сказати, але є один приклад. З місцевої преси ми дізналися, що в Івано-Франківській області одна чеська організація пропонує роботу медсестрам. Ми перевірили. І з’ясували, що ця установа, хоча і належить до системи охорони здоров’я, не має ліцензії від міністерства праці та соціальної політики. Ми оприлюднили інформацію, що ця організація не може гарантувати легальну роботу.
— Як протистоять правоохоронні органи обох країн нелегальній міграції та працевлаштуванню? Чи є довіра між ними?
— Зі вступом до Європейської Унії правила перебування українських громадян в Чехії стануть ще суворішими. Тому якнайскоріше потрібно розвивати співпрацю між чеськими та українськими органами. Якщо бандити обох країн можуть домовитися, то, значить, можуть домовитися і правоохоронці. Можна, втім, стверджувати, що співпраця є. Скажімо, українські правоохоронці напередодні самміту НАТО в Празі надали чеській поліії дуже кваліфіковану інформацію про підозрілих осіб, які у той час могли перетинати кордони ЧР.
— Чи може бути після вступу ЧР до ЄУ скасована або суттєво змінена угода між Чехією та Україною від 1996 року про взаємне працевлаштування громадян обох країн?
— Звичайно, легально працювати в Чехії українці зможуть і після вступу. Але ряд угод буде суттєво змінений, деякі будуть замінені новими. У даному випадку і ця угода повинна бути приведена до стандартів Європейської Унії.
— Які спільні плани мають Україна і Чехія на цей рік?
— Запланований на найближчий час візит міністра закордонних справ Анатолія Зленка до Праги, але він відкладається у зв’язку з виборами Президента Чехії. Наприкінці березня планується візит до Праги міністра оборони України. Знаю, що парламенти обох країн мають намір утворити спільну комісію.
— Чи буде пов’язане Закарпаття у рамках цих візитів?
— Можливо, у рамках переговорів виникатимуть певні ініціативи, пов’язані з цим найзахіднішим краєм. Але десь навесні на Закарпаття готуюся приїхати я. Хочу відвідати Ужгород, Мукачево, а також Колочаву на Міжгірщині, про яку багато пишеться у нашій пресі. Нещодавно діти з колочавської школи під керівництвом вчительки Наталі Тумарець відвідували Південну Чехію, і мені вдалося познайомитись із нею під час оформлення документів тут, в Києві. Добре співпрацюють міста Ужгород і Чеська Ліпа, в Мукачеві наш культурний центр готується до показу фільмів.
