У березні 2023 року в медіа-просторі вибухнула новина: Росія веде гігантську операцію дезінформації, підробляючи сайти відомих західних видань. Імена як-от The Guardian, Bild, Le Monde почали з’являтися поруч із клонами, що виглядали майже ідентично, але просували кремлівські наративи. Ця кампанія отримала назву “Операція Доппельґенґер” — і стала, на перший погляд, черговим доказом зухвалості інформаційної агресії Москви. Проте за блиском технічної імітації ховалося значно глибше й витонченіше явище.
Витончена тактика гібридної війни
З часу повномасштабного вторгнення Росії в Україну інформаційна війна набула нового вигляду. “Операція Доппельґенґер” — одна з найгучніших кампаній, що прикувала увагу міжнародної спільноти. Вона асоціюється з масштабною мережею дзеркальних сайтів, які імітували леґітимні західні медіа для поширення дезінформації. Та це лише вершина айсберга. Звіт дослідників Джеймса Паммента і Дареджан Цурцумії, спеціалістів Лундського Університету, опублікований цього року розкриває глибшу, системну стратегію, що реалізується через Агенцію соціального проєктування (SDA) та мережу пов’язаних із Кремлем організацій.
Попри понад 350 медіа-матеріалів, які присвячені “Доппельґенґеру”, аналіз дослідників свідчить: ця операція не є ані головною, ані найефективнішою в арсеналі SDA. Дзеркальні сайти були лише однією з численних тактик. Реальне ядро — це стратегічні “контркампанії” проти Заходу, реалізовані через рекламу, шпигунство, цифрову інженерію та маніпуляції громадською думкою.
SDA — це приватна структура, підконтрольна адміністрації президента РФ, зокрема Сєрґєю Кірієнку. У співпраці з компанією Structura National Technologies, а також АНО “Діалог” і АНО ІРІ, агентство виконує роль цифрового наступника Russia Today та фабрик тролів типу “Агентства інтернет-досліджень”. Після початку війни SDA перетворилося на центр цифрової пропаганди, який працює за логікою ринку: за кожну “успішну” кампанію агентство отримує більше ресурсів.
Цілі SDA — це не лише поширення фейків. Їхнє завдання — проникнення в інформаційне середовище: чим більше російських наративів присутні у дискурсі, тим краще. Не важливо, чи вони критикуються, спростовуються чи просто згадуються — будь-яка реакція означає успіх. Успішна кампанія — це та, яку цитують політики, ЗМІ, фактчекери. Саме тому агентство активно провокує виявлення своїх кампаній.
Цифрова фабрика контенту
SDA — це масштабна виробнича машина: меми, статті, відео, чат-боти, коментарі, інфлюенсери, ботмережі. Контент поширюється через десятки так званих “медіабрендів” (включно з копіями New York Times, Le Monde, Deutsche Welle). Усе це — частина багаторівневої системи доставки: перший рівень — спам у соцмережах, другий — дзеркальні сайти, третій — вірусне поширення через публічних осіб. Окремі напрямки роботи SDA:
- Міжнародна комплексна контркампанія (CCI) — діяльність, спрямована на підрив довіри до західних інституцій;
- Контркампанія проти Європи (CCE) — зосереджена на підтримці правих популістів та антисистемних сил;
- Контркампанія проти України (CCU) — інформаційне знецінення ЗСУ, дискредитація Президента України, просування Медведчука як “альтернативного” лідера;
- Other Ukraine / Real Ukraine — проєкти, що мали створити враження наявності “другої”, проросійської України;
- Good Old USA Project — втручання у внутрішню політику США.
Зокрема, основною ціллю кампанії CCE було вплинути на європейські вибори 2024 року, підтримуючи крайні праві сили, що скептично ставляться до ЄС та підтримують відновлення співпраці з РФ. Їх команда розробила тематичні лінії, які мають закріпитись у публічному дискурсі:
- “Ліберали сіють страх: війна, клімат, пандемії — інструменти контролю”;
- “Глобалісти нав’язують нам фальшиві цінності (ґендер, клімат, права ЛГБТ)”;
- “Ліберальна Європа веде до економічного краху”;
- “ЄС стане тоталітарним військовим табором — лише крайні праві принесуть мир”.
Кампанії активізовано через TikTok, Twitter (X), Telegram. SDA адаптувала контент під регіональні спільноти, розміщуючи пости у коментарях до локальних пабліків, а також використовувала ботоферми для поширення
наративів. У Чехії такі методи могли бути реалізовані через міські пабліки, тематичні форуми та профілі “патріотів”.
SDA не лише спостерігає за роботою західних дослідників дезінформації — вона їх використовує. Матеріали фактчекерів, аналітиків і навіть офіційних розслідувань перетворюються на метрики успішності. Сама викритість стає ключовим індикатором ефективності. У деяких випадках агентство навіть штучно створює фейки, щоб змусити контрдезінформаційні структури витрачати ресурси на спростування — так звана стратегія “перевантаження” (Operation Overload).
Витік документів SDA
Восени 2024 року стався масштабний витік — понад 3100 документів SDA потрапили у відкритий доступ. Деякі експерти вважають, що витік був свідомим: агентство прагнуло підвищити свою вагу в очах Кремля, закріпи-
ти позицію як основного оператора цифрової пропаганди. За іншою версією, витік був атакою конкурентів. Так чи інакше, це дозволило дослідникам вперше побачити реальні механізми ухвалення рішень у SDA.
Завдяки витоку стала зрозуміла структура SDA — це централізована, особистісно залежна система. Стратегічні рішення приймаються вузьким колом, виконання здійснює бюрократизована машина з імітацією аналітики. Організаційна структура SDA. SDA (Агенція соціального проєктування) — це формально приватна компанія, тісно пов’язана з іншою організацією під назвою Structura National Technologies (Група Компаній Структура). Обидві компанії засновані в грудні 2017 року з різницею в один тиждень. Ключовими особами в обох структурах є:
- Ілля Ґамбашідзе — засновник SDA, колишній співвласник Structura. Вважається головним архітектором операцій SDA.
- Нікалай Тупікін — нинішній власник Structura (100% з 2021 року), технічний директор SDA (за витоками Delfi), офіційно також гендиректор компанії Osion, що спеціалізується на IT-послугах.
Structura та SDA мають ту ж юридичну адресу (недалеко від Кремля), однакових співробітників, спільні контракти, а також часто виступають єдиними конкурентами у тендерах. За даними витоку SDA відповідає за керування проєктами, створення контенту, кампанії, наративи, поширення інформації. Structura забезпечує технічну інфраструктуру, зокрема IT-платформи, автоматизацію, ботоферми тощо.
Взаємодія з Кремлем
Усі стратегічні рішення ухвалюються через Адміністрацію Президента РФ.
Основні фігури:
- Сєрґєй Кірієнка — перший заступник голови АП РФ, архітектор цифрової пропаганди, головний куратор проєктів SDA. Хоч рідко присутній на зустрічах, часто згадується як “остаточний ухвалювач рішень”.
- Алєксандр Харічєв — бюрократ із повноваженнями операційного управління, “сірий кардинал” контркампаній, керівник CCU (кампанія проти України) та учасник CCE. Саме його вказівки часто визначали напрям стратегічного контенту, незважаючи на аналітику SDA.
- Владімір Табак — керівник АНО “Діалог”, відповідальний за візуальну частину, інфраструктуру розповсюдження та участь у нарадах з Кірієнкам. Очолює проєкт Gosdigital, який позиціонує інтернет як основний канал державної пропаганди РФ. На рівні виконання ключові посади займають:
- Ґамбашидзе — “головний технолог проєкту”, відповідає за загальну стратегію, зв’язки з АП, імовірно — за фінанси.
- Тупікін — IT-директор, технічний архітектор систем і доставки.
- Сафія Захарава — імовірно координує креативні або адміністративні функції.
Протоколи засідань свідчать, що рішення приймаються вертикально: під час кризових ситуацій (наприклад, українського контрнаступу) керівництво (Харічєв) просто диктує, що має бути зроблено, без аналітики чи дискусій.
Рекомендації для захисту
Автори звіту наполягають: нинішні контрзаходи є недостатніми. Насамперед критикується надмірна злежність від аналізу тактики ворога, яка не дає зрозуміти, його стратегічні цілі. Вони пропонують альтернативу — аналіз на основі спроможностей, який дозволяє бачити цілі, на які спрямована діяльність SDA і допомагає моделювати, які ресурси потрібні для блокування цих цілей. Це допоможе не сплутувати тактичні прояви зі справжніми стратегічними загрозами.
Традиційна контрдезінформаційна логіка “грати в хованки” з фейками більше не працює. SDA змінює наративи швидше, ніж їх встигають викривати. Автори радять припинити наївну віру в те, що “розвінчання” припиняє пропаганду; визнавати інформаційну війну як війну, що потребує активної протидії, а не тільки захисту; цілити не в окремі фейки, а в стратегічні цілі супротивника — деморалізація, розкол, леґітимізація крайніх партій тощо.
Відсутність узгодженості серед урядів, дослідників, неурядових організацій та платформ дозволяють SDA використовувати цю плутанину як доказ власної ефективності. Рішенням проблеми виступає координація дій шляхом формалізації спільних рамок оцінки загроз; створення узгоджених механізмів обміну інформацією, включно з приватними структурами.
Замість того, щоб лише “спростовувати фейки”, потрібно випереджати противника, поширюючи правду до того, як прийде фейк; формулювати меседжі, які враховують емоції, потреби та вразливості аудиторій; об’єднувати зусилля в межах країн і міждержавних структур для створення кращого контенту й доставки його там, де це потрібно.
Оскільки SDA працює опортуністично, її можна втягнути в сценарії, де вона змушена витрачати ресурси без істотного впливу завдяки створенню “контрольованих” мішеней, змусивши SDA діяти за нашими правилами, а не нав’язувати свої.
Пропонується удар по ключовій інфраструктурі впливу, тобто забезпечити виконання умови щоб генеровані АІ-технології (GPT, Google тощо) базувалися на верифікованих даних, змусити Вікіпедію, YouTube, TikTok, Telegram — все, що мультиплікує наративи — до суворішого контролю власного контенту.
Фінальна й найбільш амбітна рекомендація: перенести інформаційну війну на територію РФ. Пропонується формувати й поширювати контент, спрямований на самих росіян: не обов’язково правдивий, але такий, що розхитує довіру до Кремля, провокує сумніви, змушує сумніватись у легітимності війни. Залучати антикремлівські меседжі, які створюють “шум” усередині РФ — меми, відео, фейкові заяви “від імені” проросійських структур (власне, дзеркальна логіка до SDA).
Ця стратегія може бути реалізована як міждержавна ініціатива, яка б мала легітимний статус — щось на зразок оновленого “Радіо Свобода”, але в цифровій формі. Автори порівнюють це з Холодною Війною 2.0, але замість глушити голоси — потрібно транслювати свої, на каналах і форматах які розуміють у РФ.
Пропонується “вивчити ворога” — і використати його інструменти: створення ботмереж та інфлюенсерських брендів під російський ринок; локаізація меседжів під конкретні міста РФ; тарґетована реклама в Росії через сторонні платформи; просування інформаційних “вірусів”, які непомітно руйнують довіру до режиму.
