Повні зали людей різних вікових категорій, які у весь голос підспівують: „Я піду в далекі гори…“, „А вона, а вона…“, „Ах, лента за лентою…“. Широко розплющені очі присутніх чехів, здивованих неочікуваною якістю почутого та навалом позитивної енергії, якою музиканти зарядили публіку. Слова технічного асистента концертного залу: „Це мабуть найкраще, що чули ці стіни за останній рік! Єдине, що, нажаль, не розумів всі слова.“ Червоні від оплесків долоні. Справжнє відчуття українського духу та переповнення гордістю за те, що вітчизняна музика може бути настільки якісною та привабливою. Так, жодного сумніву! Відвідування подібних концертів є просто необхідним для підняття національного духу.
Два тижні після концерту, коли всі емоції уляглися, Тарас Чубай, співак гурту „Плачу Єремії“ знайшов у своєму дуже насиченому робочому розкладі декілька вільних хвилин для невеличкої розмови, про празький концерт, про гурт „Плач Єремії“ та українську музику загалом.
Які твої враження після празьких виступів?
Загалом враження дуже хороші. Було приємно пограти для надзвичайно теплої публіки, яка, виявилось, є дуже обізнана в нашій творчості. Правда самі концерти нам здавалися більш камерними, бо приміщення були дещо меншими, ніж ми звикли. Останнім часом ми маємо концерти переважно в залах, розрахованих на 700 людей мінімально. Але грати в такій більш інтимній обстановці виявилося теж досить цікаво.
А де ще за межами України ви виступали?
В мене особисто, без групи, було декілька виступів у Північній Америці та Канаді. Це були такі „клубні тури“. Ще, я мав декілька концертів в Західній Європі. А з групою ми дуже часто їздили до Польщі. Були, навіть, такі роки, коли нас можна було частіше почути там, ніж в Україні.
Я чула, що ви плануєте випустити компакт диск із записом програми, яку „Плач Єремії“ презентував у вересні цього року в київському Палаці Україна?
Так, на цьому або найпізніше на наступному тижні має вийти великий альбом „Світло і Сповідь. Том 1“. Я щойно закінчив роботу над його мастерингом та обкладинкою. Сингл „Світло і сповід“, на якому окрім 3 пісень записаний наш новий кліп, вийшов вже у вересні.
А як часто можна почути „Плач Єремії“ в Україні?
Останні півроку я займався в основному підготовкою концерту в палаці Україна та записом нового альбому. Але, звичайно, були також і виступи. На приклад, минулого тижня ми мали три концерти: два в Івано-Франківську та один в Рівному. Тобто, ми граємо і зараз, але не регулярно. Окрім того, займаємося підготовкою всеукраїнського туру. Плануємо повозити цілу програму, яку показували в палаці Україна, у повному складі, з великим звуком, світлом та декораціями. Це буде дуже велика постановка, оскільки програма триває 2.5 години. Відвідаємо міста-мільйонники по всій Україні.
Хто є ваші слухачі? Розраховуєте в основному на україномовну молодь?
Ні. Аудиторія „Плачу Єремії“ немає абсолютно жодних обмежень, ані вікових , ані мовних. Нас дуже добре сприймають навіть у російськомовному середовищі. Так само, як, скажімо, в Польщі або Америці. Адже більшість моїх виступів закордоном, було спрямовано не тільки на діаспорського слухача.
Гурт „Плач Єремії“ є відомий своєю концептуальністю та ретельним підходом до вибору лірики. А хто у вас займається вибором текстів?
Взагалі, цей вибір починається з мене, бо це нібито мій сольний проект. А групова робота фактично починається на репетиціях, коли я приношу готовий написаний твір. Тобто, ініціатива іде від мене. Але я це не вважаю якимось спеціальним вибиранням. Я просто читаю поезію, як будь-яка нормальна людина, і, коли починаю відчувати в ній певну музику, то мелодія приходить сама собою. А що стосується неритмічних текстів, то верлібри також можна покласти на музику. Все залежить від того, як їх прочитати. Музика з’являється тоді, коли вдається відчути написане, пережити його так само як переживав автор. І вона навіть не з’являється, вона вже є закладена в тексті, її просто треба почути.
Якби тебе попросили порекомендувати своїм абсолютно необізнаним в українській музиці знайомим послухати щось цікаве з продукції сучасних українських виконавців, то кого би ти міг згадати?
Гадаю, що якісні та помітні продукти знає кожен українець, тому навіть не варто їх перераховувати. Але ось менш помітні… Чесно кажучи, останнім часом я якось перестав слідкувати. Ну, скажімо, я би настійливо рекомендував слухати все, що робить Віктор Морозов. Ще мені подобаються групи Тартак та Гайдамаки… Напевно, якби я мав більше часу, то згадав би ще щось. Взагалі, останнім часом в Україні відбувається дуже багато всього, і цікавих гуртів та виконавців з’являється величезна кількість. Але мені важко за цим всім слідкувати, тому що я не маю багато вільного часу. Коли був молодший, то якось все було трохи інакше. Але зараз не має бажання особливо перенапружуватись і часто доводиться слухати все, що „само припливає“, і, нажаль, це є не завжди добре. Дуже цікавим досвідом для мене була робота над програмою „Живий звук“, там досить часто були цікаві відкриття.
У розмові з Віктором Морозовим, який рік тому був із концертом в Празі, пролунала думка про те, що українське керівництво та урядовці часто починають серьозно сприймати українських музикантів вже після того, як вони стають популярними за межами нашої держави. Якої ти про це думки?
Так, звичайно в цьому є велика частина правди. Але небачити доброго в себе під носом це не лише типово українська помилка. Це властиво будь якому народу, так само й чехам. Але якщо робити якісну українську музику, то, можливо, ця ситуація часом зміниться на краще.
Які твої прогнози стосовно розвитку української музики, мови та культури загалом?
Нажаль не дуже оптимістичні. Хотілося би сподіватися на покращення ситуації у майбутньому. Але, нажаль, для оптимізму не дуже багато підстав, адже навіть Львів починає русифікуватися… Але ми маємо усвідомити, що наша країна є двомовною. І ми маємо навчитися якось з цим жити та давати собі раду. А головне — залишатися самими собою, не здаватися і продовжувати робити якісні україномовні продукти, які зможуть підняти престиж української культури.
Чи сподобалася тобі Прага та чи хотіли би ви ще заграти в цьому місті?
Так, безумовно! Нам всім було дуже приємно побути майже тиждень в Празі. Це чудове та дуже гарне місто. Єдине, що мені особисто не надто сподобалося, це місцеві ціни на таксі (посміхається), а так, загалом, все було добре. „Плач Єремії“ із задоволенням би приїхав ще заграти в чеській столиці. Особливо нам би було дуже цікаво виступити перед більш широкою чеською публікою, скажімо, на якихось фестивалях.
Ми теж про це багато думали і сподіваюся, що цей задум вдасться реалізувати в найближчому майбутньому, оскільки відгуки чехів, які були присутні на твому концерті були насправді надзвичайно добрі!
