Познайомилися ми з Іваном на благочинному фестивалі “Nejste v tom sami • Ви не одні” неподалік Праги, організованому з метою збору коштів на підтримку України. Того дня серед музики, волонтерських стендів і ароматів польової кухні ми натрапили на намет із яскравими пластиковими деталями — зразками 3D-друку. Саме там і стояв Іван — спокійний, усміхнений чеський волонтер ініціативи “ДрукАрмія“. Він розповів, що почав друкувати деталі для українських військових просто у своїй вітальні.
“ДрукАрмія” — це міжнародна мережа волонтерів, які використовують побутові 3D-принтери, щоб виготовляти потрібні речі для захисників України: від дрібних елементів спорядження до медичних комплектуючих. У Чехії цей рух швидко зріс — від кількох десятків людей до кількасот активних учасників. Іван став одним із його координаторів і промоутерів, пояснюючи охочим, як долучитися до спільної роботи.
У нашій розмові Іван ділиться історією свого волонтерства, пояснює, як працює система взаємодії між друкарями і військом, розповідає про контроль якості, проєкти, що надихають, і про те, як навіть найменший внесок — шматок пластику, кілька годин праці — може перетворитися на підтримку, що рятує життя.
— Іване, як ви дізналися про проєкт “ДрукАрмія” і що вас мотивувало долучитися?
— Дізнався від знайомого, який допомагає Україні. Він якось натрапив на цю ініціативу і надіслав мені посилання. Згодом виявилось, що син моєї знайомої — українки Оксани, що живе в Чехії — служить під Харковом, і його підрозділ якраз отримує речі з цього проєкту.
Тож я зрозумів, що це реально працює, що допомога доходить туди, куди треба. Потім я знайшов контакт чеського хабу — це Ярослав із Брна. Я з ним зв’язався, він мені детально розказав про проєкт.
Я й раніше намагався допомагати Україні, але тепер з’явилася конкретна причина навчитися друкувати 3D моделі. Тож я купив принтер, навчився з ним працювати — і коли перші вироби вийшли вдало, зрозумів, що це має сенс.
Це конкретні речі для конкретних людей — і мене це зачепило.
— А до цього ви вже друкували 3D моделі?
— Ні, зовсім не мав досвіду.
— А пам’ятаєте свій перший надрукований виріб для фронту? Що це було і які були відчуття?
— Пам’ятаю, але перший вийшов невдалим. Це була шина для зміцнення руки у разі травми. Але потім я спробував надрукувати ковпачки для автоматів АК-74 — вони ставляться на дуло, щоб усередину не потрапляв бруд або сміття під час транспортування. І вони вийшли добре. Тоді я їх відправив і відчув справжнє задоволення — щось, надруковане у моїй вітальні, поїде на фронт.
Тепер друкував щось на зразок “сходинки” для дронів — це була трохи дивна деталь, бо в технічному завданні було зазначено, що вона має витримувати навантаження.
Я повісив на неї гантелі вагою 14 кг і перевірив, чи не трісне. Не тріснула — отже, надрукував п’ятдесят штук і відправив. Це, мабуть, було для мене найцікавіше.
— Як працює співпраця в межах “ДрукАрмія” між Україною та закордонними хабами? Якщо не помиляюсь, до ініціативи долучилося близько 13 країн?
— Здається, вже 19 хабів. Але не в кожній країні, де є друкарі, є свій хаб. Хаб — це, по суті, логістичний пункт. Друкувати можна будь-де, а якщо у країні є відділення “Нової пошти”, то вироби можна відправити просто нею. Коли завершуєш замовлення, система показує, хто його отримувач — ти бачиш ім’я й адресу. Можна просто віднести посилку, наприклад, у “Нову пошту” в Празі на Флоренці, і вона буде доставлена.
Тож будь-яка країна, звідки можна відправити, долучається. А там, де є більше волонтерів, створюється хаб — як у Чехії з Ярославом. Ми всі свої вироби надсилаємо йому через Zásilkovnu. Він збирає, перекладає все у великі коробки, щоб зекономити місце, і надсилає одним відправленням в Україну. Там це вже розподіляють.
Я знаю, наприклад, друкарів зі Словаччини — у них немає власного хабу, тож вони або надсилають у Брно, або прямо в Україну.
3D-принтер волонтера ДрукАрмії виготовив деталі для фронту
3D-принтер волонтера ДрукАрмії виготовив деталі для фронту
— Важливо, щоб вироби були сумісні та надійні. Як забезпечується контроль якості деталей?
— Ми отримуємо не лише сам файл, а й опис параметрів, які треба виставити в програмі Slicer. Цей опис універсальний, бо ніхто не знає, яка саме програма буде використовуватись.
Slicer — це програма, яка перетворює 3D-модель на інструкції для друку. Вона розбиває модель на шари, визначає заповнення всередині, додає підтримки для похилих елементів, які принтер не може надрукувати без них.
Отже, ми отримуємо опис, налаштовуємо параметри у своїй програмі й друкуємо пробний зразок. Далі отримуємо інструкцію, як перевірити якість: іноді треба спробувати зламати виріб пальцем, іноді — виміряти штангенциркулем або перевірити міцність.
Ми надсилаємо фото й відео, а замовник — оцінює результат і ставить відмітку “якість задовільна”. Потім друкуємо всю партію, відправляємо її, і після доставки куратор залишає оцінку — як в Uber: від однієї до п’яти зірочок. Щоб продовжувати, треба мати середній рейтинг щонайменше 4 або 4,5. Якщо нижче — з тобою це обговорюють. У мене поки що 4,9. Якщо виріб вийшов погано — я його взагалі не відправляю. Якщо трохи недосконалий — кладу в окремий пакет із написом “нижча якість” і додаю понад норму, наприклад: 50 штук — це основна кількість, плюс кілька запасних. Хай уже на місці вирішують, чи придатні вони до використання. Отак і працює система контролю якості — через зворотний зв’язок і рейтинги.
— Фактично, ви описуєте мережу, де ви навіть маєте контакт із замовником. Тобто ви знаєте, куди це піде й для чого буде використовуватись?
— Так, ми знаємо щось, але не все, бо й не потрібно знати все. Ми бачимо регіон і адресу людини, яка зробила замовлення. Але це не обов’язково військовий — це може бути хтось, кому вони доручили прийом посилки. Кожне замовлення має свого “куратора”, і зазвичай унього є контакт, наприклад, у Telegram, іноді під псевдонімом. Якщо є сумнів у якості друку — чи підходить, чи ні, — можна написати безпосередньо йому. У мене, наприклад, одна деталь не зовсім пасувала — STL-файл не сходився. Я надіслав фото, і він відповів: “Друкуй так, як є“. Тобто після того, як береш замовлення, з’являється можливість контактувати з ним.
—Отже, цей вебсайт фактично працює як система прийому замовлень, де також є оцінювання, як ви казали — у кожного є рейтинг. А хто взагалі це все вигадав, хто автор ідеї?
— Основний ініціатор — Євген Вольнов, або, як його ще називають, “Жека”. До того він був ютубером, відомим як “Майор Чорнобаїв”. Так от, це він. Саме він заснував цю ініціативу. Його контакт на сайті — @Volnov. Проєкт навіть отримав нагороду — друге місце як ІТ-ініціатива, що підтримує армію.
Взагалі це працює як маленький “Амазон”. Має купу продуманих функцій: коли реєструєш свою друкарку, система показує лише ті замовлення, які вона може надрукувати. Якщо потрібно надрукувати щось більше, ніж твоя техніка дозволяє, тобі це просто не показують. Можна також сортувати за типом філаменту, бо не всі матеріали є в наявності. І тебе ніхто не змушує брати замовлення — ти сам вирішуєш, скільки хочеш друкувати. Коли береш замовлення, запускається таймер. Якщо не встигаєш надрукувати вчасно, система надсилає попередження. Якщо не реагуєш, то закриває завдання, щоб його міг узяти інший друкар. Їм не важливо, хто саме надрукує — важливо, щоб деталь потрапила на фронт. Тому якщо хтось довго не відповідає, замовлення просто передають іншому.
— Чи треба бути технічно підготовленим, щоб цим займатися?
— Ні, я не технік. І взагалі не майстер на всі руки. Але сам процес не є складним. Хоча технікам, звісно, легше — якщо в мене щось ламається, я везу в сервіс. А вони можуть самі купити запчастину й полагодити.
Ми використовуємо звичайні побутові принтери, доступні для широкого кола користувачів. Тобто друкувати може звичайна людина. Але технічно досвідчені можуть, наприклад, додати якісь покращення чи модифікації, чого я не роблю. Та щоб просто користуватися й друкувати — не треба бути техніком.
— А людина може взяти принтер у когось чи мусить купити власний і друкувати за власний рахунок?
— Ми всі працюємо як волонтери — на своїх принтерах, за власну електроенергію й матеріали. Іноді спонсори допомагають із філаментом, але здебільшого купуємо самі. Наш час теж волонтерський.
Є кілька випадків, коли люди друкують на роботі — їм це дозволяє роботодавець. Наприклад, у когось принтер використовується для виготовлення прототипів, і коли він не зайнятий, можна друкувати для Друкармії. Але офіційного “прокату принтерів” немає. Також кожен друкар може сам організувати збір коштів — наприклад, на філамент. В Україні є офіційна збірка від “ДрукАрмії“, а за кордоном можна зробити локальну ініціативу або фонд, щоб зібрати гроші. Але головна організація цього централізовано не забезпечує.
— Тобто якщо людина не може чи не хоче друкувати, але хоче допомогти — як може це зробити?
— Ми зазвичай поширюємо інформацію серед людей, які вже мають принтери, або заохочуємо купити — бо це взагалі корисна технологія, не лише для армії. Є й інші організації — наприклад, ті, хто друкує протези рук. Тож після війни, можливо, ми теж цим займемось. А якщо людина не має можливості друкувати, вона може зробити внесок. У нас є сторінка на Donio, де можна пожертвувати — усі гроші йдуть лише на філамент. Наш час, принтери, електрика — усе це ми забезпечуємо самі. Просто сімейний бюджет дозволяє купити обмежену кількість матеріалу. Тож коли хтось робить внесок, ми можемо надрукувати більше.
— Як сформувалася спільнота “ДрукАрмії” у Чехії?
— Я не був від самого початку, коли все стартувало. Коли я приєднався, уже було близько двадцяти друкарів, хоча не всі активно друкували.
Хаб у Чехії вже існував, саме його організатор Ярослав і познайомив мене з іншими учасниками. Приблизно тоді він створив фейсбук-групу — це було в серпні минулого року. Я приєднався, тоді нас було десь 16 осіб. А потім вийшла стаття на Forum24, інтерв’ю зі мною. Після тієї публікації приєдналося близько 80 людей. Не всі почали друкувати, але спільнота зросла. Ми також писали у фейсбук-групах 3D-друкарів і в українських спільнотах, тож зараз у нас близько 200 людей. А коли про нас написав Їржі з Моравії й інформацію поширили ще в кількох групах — нас стало понад 500у фейсбуці, а друкує активно близько 65.
— Так, я пам’ятаю, що рік тому ви писали, ніби у групі лише 17 учасників — чудово чути, що тепер уже понад 500!
— Так, зараз нас 523.
— Це супер! І ви фактично стали одним з головних промоутерів проєкту в Чехії.
— Я хотів друкувати, і це стало одним із мотивів навчитися 3D-друку. Для Чехії це має великий сенс — тут багато людей із принтерами, завдяки “Prusa” і навіть ковіду, коли всі друкували захисні щитки. Це популярна технологія, ми технічно підготовлене суспільство. А ще для нас 3D-друк дорожчий, ніж у Азії, тому локальне виробництво важливе.
Отже, я навчився, і тепер постійно розповідаю про це іншим, закликаю приєднуватись, допомагаю з питаннями. Бо якби я просто казав: “Є крута ініціатива”, але сам не розумівся на ній, — це б не працювало.
— Як чехи ставляться до того, що тут друкують деталі на підтримку армії України?
— По-різному. Ми стараємось писати так, щоб це було доречно — коли публікуємо в українських групах або спільнотах, що підтримують Україну, проблем немає. Там радше питання в тому, що в людей просто немає принтерів. А коли пишемо у групах, де є 3D-друкарі, то одиниці пишуть відкрито про готовність долучитись. Але крім цих сміливців ще троє напишуть мені в приват, мовляв: “Розкажи, як це зробити, я хочу приєднатись”. Тож я зрозумів, що не варто перейматись — хто хоче, хай долучається, решта нехай ігнорує.
— Чи буває, що вам доводиться щось вдосконалювати самостійно — моделі для друку, наприклад? І з якими технічними проблемами стикаєтесь найчастіше?
— Ми самі нічого не розробляємо, хоча долучитися до розробки можна — але це здебільшого на українському боці. Адже саме українські військові частини надсилають запити, вони й знають, що потрібно змінити чи вдосконалити. У них є бойовий досвід, а ми тут не завжди розуміємо, що саме там не працює.
Наприклад, була історія — дуже проста, але показова. Антена Starlink — якщо вона трохи згиналася, то ламалася, а нова коштує дорого. Хлопці вигадали надрукувати невеличкий пластиковий захисний кожух, який просто оберігає антену від пошкодження. І це — дрібниця, але економить великі гроші. Ми, друкарі за кордоном, не маємо таких деталей, не бачимо всього процесу. Але я знаю, що, наприклад, Жека Вольнов (засновник “ДрукАрмії”) закликав тих, хто має технічні навички, приєднуватися до розробки. Проте це радше індивідуальні випадки. Щодо технічних проблем — вони звичайні, як у будь-якого 3D-друкаря. Ми ділимось порадами між собою у фейсбук-групі. От, наприклад, у мене були труднощі з різьбою — вона не виходила ідеально точною, бо принтер друкує шарами, і краї трохи зливаються. Допомагає, якщо зменшити швидкість друку або висоту шару — тоді різьба виходить точнішою.
Такі дрібниці ми обговорюємо разом: хто вже друкував ту саму деталь, ділиться налаштуваннями, надсилає фото, і всі користуються цим досвідом. Тобто проблеми — типові для 3D-друку, нічого надзвичайного.
— Які історії чи досвіди Вас найбільше мотивують продовжувати і надихають у цій роботі?
— В мене немає якихось конкретних історій. Але буває, що військові через портал надсилають фото, як вони використовують наші деталі — звісно, обличчя розмиті, але видно, що це реально працює. Іноді це не лише військові речі — є замовлення й для медиків. Наприклад, коробки для пробірок із кров’ю чи контейнерів для ліків. Матеріал, з якого ми друкуємо, не настільки міцний, тому, наприклад, джгути з нього не роблять.
Та все одно, коли бачиш, що замовлень стає більше, що ті самі частини замовляють повторно — це означає, що вони справді потрібні. А ще куратори іноді пишуть: “Дякуємо, друк якісний, ви нам дуже допомагаєте”. І цього достатньо — я бачу, що це комусь корисно. І мені не потрібно знати весь ланцюг чи історію.
— Я бачила у вас на стенді речі, схожі на ракети. Але, наскільки я знаю, є певні обмеження — не можна надсилати нічого, що нагадує зброю. Як ви це вирішуєте?
— Так, сам портал про це чітко попереджає. І думаю, автори проєкту теж так підстраховуються.
З-за кордону не можна друкувати чи відправляти речі, що нагадують зброю, бо це може суперечити законодавству конкретної країни. У нас на сайті є спеціальна секція “міжнародні замовлення” — там таких речей просто немає. Але якщо там немає актуальних завдань, а ти маєш філамент і хочеш друкувати, можна взяти замовлення зі звичайного розділу. Але це власний ризик друкаря — ніхто тебе не змушує. “ДрукАрмія” не закликає друкувати такі речі, і це не рекомендовано, бо посилку можуть зупинити на митниці. Дехто навіть везе надруковані частини до кордону особисто — але знову ж таки, це на власну відповідальність. Якщо хтось не хоче друкувати військові речі — він може брати лише медичні або технічні замовлення.
— Зараз почалися атаки “Шахедів” навіть у Польщі та Данії. Це вже є актами гібридної війни. Як Ви думаєте, як це все може розвиватись?
— Це складне питання. По-перше, гібридні атаки почалися не зараз. Згадайте — ще до початку повномасштабної війни у Чехії вибухнув склад боєприпасів у Врбетіце. Там зберігалася зброя, якою володів болгарський торговець, і, наскільки я пам’ятаю, інший його склад вибухнув у Болгарії. Мені здається, всім зрозуміло, куди мала прямувати ця зброя, якби не вибухнула. Тобто це вже тоді була підготовка Росії — вона просто знищувала потенційні поставки, які могли потрапити в Україну. І ще — у Чехії російське посольство було найбільшим у країні: 140 людей! Більше, ніж у американському, німецькому й китайському разом. Навіть викладачі російської мови в посольстві мали дипломатичні паспорти. Тож гібридна війна триває давно, просто зараз про неї говорять відкрито.
Я думаю, що зараз у Росії немає ресурсів для нападу на іншу країну. Але треба розуміти, що вона атакує приблизно раз на сім років: Чечня-1, Чечня-2, Грузія, Україна-1, Україна-2. І між цими війнами — просто готується.
Тому найважливіше — як ми реагуємо. Коли перед вторгненням 2022 року вони робили “тестові” провокації, реакція Заходу була слабка. І вони побачили, що Європа не відреагує, бо боїться залишитись без газу. От тоді й вирішили, що можна нападати.Для довідки — я працюю в енергетиці. Росія почала маніпулювати газом ще в лютому 2021-го. Це підтверджували навіть керівники ČEZ. І вторгнення відбулося через п’ять днів після завершення Олімпіади в Пекіні — у розпал опалювального сезону, коли Європа була найбільш вразлива.
Зараз, повторюся, Росія не має сил для нового нападу. Але, можливо, вона готує провокацію проти країн НАТО, щоб потім сказати, що “програла не Україні, а НАТО”. Це можливо. Тому треба робити, як країни Балтії чи Скандинавії: зміцнювати оборону, розвивати армію, модернізувати технології, щоб відлякувати нападника до того, як він вирішить атакувати.
— Яка роль українців у Європі під час війни?
—Щодо українців у Чехії — я дуже ціную кожного, хто підтримує Україну. Але бачу й таких, хто просто байдуже йде з роботи додому. Я би хотів закликати — долучайтесь. Кожен може допомогти по-своєму: хтось — друком, як я; хтось — волонтерством; хтось — фінансово; хтось — мистецтвом або благодійними акціями. Кожен внесок важливий. У Європі — близько 500 мільйонів людей, у Росії — 140. Якщо кожен європеєць хоча б трохи допоможе, ми просто економічно переможемо.
Ми — сильніші, багатші. Потрібна лише мотивація. Ія дуже пишаюся Чехією: вона повністю відмовилась від російського газу з 1 січня 2025 року, від нафти — 14 березня. Не всі країни це зробили.
Тож — бойкот російських компаній, які платять податки Кремлю (як Raiffeisenbank), і підтримка України будь-якими способами. Це наш шлях.
— Ще хотіла спитати як волонтерство змінило Ваше життя чи погляд на світ?
— Не те щоб змінило — радше дало мені полегшення совісті. Я бачу, який це жахливий конфлікт. І якби я просто залишився осторонь, я б собі цього не пробачив. А тепер я знаю: коли в Україні йшла війна, я не сидів без діла. Я щодня друкував, відправляв, допомагав. І це дає мені спокій — я зможу колись подивитися собі в очі й сказати: “Ти не мовчав”. Я роблю це тому, що вважаю — так правильно.
— Як люди можуть долучитися до “ДрукАрмії, крок за кроком?
— Одне діло, коли людина ще не друкує. Тоді, звісно, треба мати принтер — вибір повністю за вами. Проєкт “ДрукАрмія” нічого не нав’язує. За досвідом, найпоширеніші дві марки — це чеська Prusa та китайська Bambu Lab. Далі ще часто трапляється Ender. Ми бачимо це з фотографій, які надсилають люди, і з анкет — саме ці принтери найчастіше використовують. Але зрештою, є ще багато інших моделей.
Коли у вас уже є принтер, ви заходите на сайт і реєструєтесь. Потрібно ввести мінімум даних — лише ім’я та e-mail. Після цього реєструєте принтер, і система показує вам доступні замовлення, які підходять саме до вашої моделі. Як тільки принтер зареєстровано, з’являються перші завдання. Ви можете вибрати будь-яке, що вам підходить, і надрукувати.
У нас є детальна інструкція, яку надсилаємо тим, хто приєднується через нашу фейсбук-групу facebook –DrukArmy CZ або пише напряму. Там крок за кроком усе пояснено. Але хто любить вчитись методом проб і помилок — може спробувати самостійно, це цілком зрозуміло навіть без інструкції. Є ще один момент: новачки спочатку бачать лише частину замовлень. Треба надрукувати й відправити приблизно 5 кілограмів деталей, тоді відкривається повний список. Це своєрідний “тестовий період”, щоби перевірити якість друку. Після цього видно всі доступні завдання — у мене, наприклад, зараз їх близько 80. Але для новачків це виглядає інакше. Якщо взяти конкретне замовлення, усе відбувається просто. На порталі ви обираєте замовлення, яке вам підходить.
— А воно бронюється автоматично, чи є обмеження — наприклад, коли деталей уже достатньо?
— Система працює, як бронювання готелів. Ви відкриваєте замовлення й бачите основну інформацію: розмір деталі, тип філаменту, рівень складності, терміновість замовлення, мінімальна кількість одиниць. Якщо все вам підходить — ви маєте потрібний філамент, розумієте, що впораєтесь, і там не потрібно паяти чи складати, — натискаєте “Взяти в друк”.
Внутрішня частина порталу є лише українською та англійською, а зовнішня (головна сторінка) перекладена кількома мовами, зокрема чеською.
Після натискання “Взяти в друк” з’являється детальний опис проєкту, фото, відео, інструкції з перевірки якості, файли для друку та контакт куратора.
Ви завантажуєте файл, відкриваєте його у своїй програмі (slicer), налаштовуєте параметри згідно з інструкцією й друкуєте пробний зразок.
Його треба сфотографувати й завантажити на перевірку якості. Куратор підтверджує, що все гаразд, і тоді можна друкувати мінімальну кількість або більше.
Деякі вироби потрібно з’єднувати, інші — ні. Для початку краще вибирати однокомпонентні, прості — без склеювання, складання чи видалення підтримок. Чим простіше — тим краще. З досвідом можна брати складніші завдання.
Коли деталі готові, ви завантажуєте фото готового результату, а портал згенерує QR-код, який потрібно додати в посилку.
Відправити можна кількома способами:
через “Zásilkovnu” (на адресу координатора, наприклад, Ярослава з Брна),
через “Нову пошту”, якщо є інструкція на сайті,
або через волонтерів, які возять речі в Україну.
Коли посилка відправлена, через деякий час вам зараховуються кілограми і приходить оцінка (оцінювання) на e-mail — тобто підтвердження, що ваша робота прийнята.
Також система надсилає нагадування про дедлайни й нові завдання. Якщо ж ви друкуєте той самий проєкт вдруге, то повторна перевірка якості вже не потрібна — можна друкувати одразу, без пробного зразка.
— Бажаю вам успіху — така волонтерська діяльність справді важлива.
— Чудово, дякую! Чим нас більше, тим краще — і тим спокійніше на душі.
