Ініціатива “Дрони за Україну” стала яскравим прикладом того, як українська діаспора, спільно з громадянським суспільством Чехії та Словаччини, здатна не лише збирати мільйони на допомогу ЗСУ, а й об’єднувати довкола себе лідерів думок, бізнес і навіть президентів. Цей матеріал — розмова з Олесем Шокало, співзасновником організації “Українська традиція”, про силу довіри, особливості роботи з донорами та бізнесом, виклики в умовах спаду інтересу до війни, і те, як українці стають своїми у чеському середовищі.
— Нещодавно вас було помічено на спільній фотографії з президентом Чехії Петром Павелом. Хотілося б дізнатися про ваш шлях, що привів до цієї світлини?
— Це фото зроблене в межах нашої ініціативи “Дрони за Україну”, яку започаткувала наша організація “Українська традиція” та “Європейський конгрес українців” . Ми допомагаємо Україні з 2014 року, але значно активніше почали діяти після повномасштабного вторгнення. Ініціативу “Дрони за Україну” ми розпочали до другої річниці повномасштабної війни разом з Богданом Райчинцем і Тарасом Костюком. Cаме Богдан також присутній на фото. Це дуже символічно, адже ми в трьох реалізували багато спільних проєктів. Тоді ж ми організували захід до другої річниці вторгнення. Це стало можливим завдяки співпраці з впливовими чеськими громадськими організаціями і саме з цієї нагоди ми ініціювали збір коштів на дрони. За рік вдалося зібрати майже 2,5 мільйона крон. Цьогорічний захід був співорганізований “Європейським конгресом українців” в партнерстві з “Člověk v tísni”, “Paměť národa”, “Díky, že můžem”, “Milion chvilek pro demokracii”. Можна сказати, що унікальність цієї події полягає в тому, що вона стала найбільшою у своєму роді в світі. Сьогодні, спілкуючись з українськими дипломатами в Празі, вони підтвердили, що в жодній іншій країні не було такого успішного прикладу підтримки. Але головне, що ця підтримка і солідарність — надходить саме від чеського громадянського суспільства. Щодо самої світлини: торік ми також зробили спільне фото з паном президентом за лаштунками заходу. Тоді ми подарували йому наш шеврон та гільзу з боїв за Південь — зокрема з району Гуляйполя, де тривало визволення українських територій. А цього року ми передали йому прапор.
— Щодо ваших шевронів, розкажіть про символізм на них?
— Спочатку там був Маттергорн, тому що серед українців тут було багато альпіністів і ця вершина асоціюється з альпінізмом, та квітка едельвейс, і льодоруб. Також там є прапор України і Чеxії. Що і символізує нас українців, що проживають у Чехії. У мене сестра — академічна художниця. Ми звернулися до неї з проханням намалювати для нас герб або емблему. Це було приблизно 8–9 років тому. А з огляду на те, що моя дружина — зі Словаччини, і частина нашої діяльності відбувається там, Маттергорн ми замінили на Крівань — це словацька національна вершина. Найцікавіше, що з початком повномасштабного вторгнення ми отримали потужну підтримку саме зі Словаччини і ця підтримка триває досі. Тож сьогодні ця емблема стала, по суті, символом чесько-словацької солідарності з Україною.
— Чи можна сказати, що словаки починають вибувати з тієї коаліції?
— Ну, знову ж таки, це дуже показовий приклад того, що є політика, тобто позиція окремих політичних сил, яким симпатизує певна частина суспільства; але є й інша — активна, свідома. Навіть у нашому зборі більша частина коштів надійшла саме зі Словаччини. Ми це точно знаємо — були конкретні донори, які представляли різні середовища: і громадські, і приватні ініціативи. Тому, попри політичний курс деяких лідерів, словацьке громадянське суспільство продовжує дуже потужно підтримувати Україну.
— Щодо вашого збору, переважно пожертви надходять від конкретних донорів, чи більшість коштів збирається завдяки масовій підтримці?
— Скажімо так, нікому не було легко. Якщо згадати перші місяці, наші чеські друзі та колеги збирали стільки допомоги, що подекуди навіть не знали, що з нею робити. Та хвиля вже спала, її в такому масштабі більше немає. Але я би сказав так: Так, це вже не така масова хвиля, що одразу мільйони. Люди переказують по 100, 200, 300 крон. Але головне — вибудовувати довіру. Спілкуватися з тими, хто вже має симпатію до України, хто розуміє глибину та сенс підтримки. Усе тримається на довірі — аби вони могли довірити вам свої кошти. Тому ми зосереджуємося на системній, індивідуальній роботі з різними організаціями. Через це на наші збори й надходять суттєві ресурси — зокрема від великих чеських компаній. Але, на жаль, ми не можемо їх публічно називати, бо вони самі цього не бажають. Це справді великі компанії, які жертвують конкретні речі: 3D- принтери, планшети, генератори, тепловізори — дуже цінне обладнання.
— Ще стосовно самих дронів — у вас є власне виробництво, чи як це працює?
— Щодо дронів, у нас система досить проста. Є чеська компанія котра нам продає дрони і організовує весь процес. Тож, хоч ми й не маємо власного виробництва, закупівля виходить настільки вигідною, що кінцева вартість майже така сама, якби ми купували їх в Україні. І йдеться про повний комплект — разом із батареями.
— Що тримає ваш запал займатись корисною справою для України?
— У першу чергу, мене тримає Україна. І велика подяка моїй сім’ї, яка дає мені цю можливість. Мій головний пріоритет — допомога Україні. У Чехії є народний напій Kofola. Зараз це гасло вже не так активно використовують, але раніше воно було дуже популярне: “Якщо ти це любиш, то немає про що думати.” Після початку повномасштабного вторгнення для мене настав саме той момент, коли ти чітко розумієш, що хочеш діяти і починаєш шукати можливості, як це зробити. Життя так склалось, що я мав більше часу і свободи, щоби допомагати Україні ефективніше. Так це й стало моєю основною роботою. Окрім цього, я намагаюся показувати людям здоровіші форми збереження коштів — у золоті, сріблі та криптовалютах. Я є партнером найбільшої чеської компанії GoldenGate. Також допомагаю українським компаніям адаптуватися до нового середовища в Чехії. Мене тут уже сприймають (майже) як свого, адже я прожив у цій країні 31 рік. А розуміння чеського менталітету — це велика перевага. Це дуже важливо у спілкуванні з власниками та керівниками місцевих компаній, бо для чехів справді важливо, щоби ти не виглядав стороннім елементом.
— Ви як людина, яка має стосунок до бізнесу і працює з українськими компаніями, на вашу думку, який бізнес найкраще характеризує українців? Які особливості ведення бізнесу українцями?
— У першу чергу, після повномасштабного вторгнення тут, у Чехії, з’явилося багато українських ресторанів, і це справді ті місця, куди не соромно зводити чехів. І таких місць відкривається дедалі більше. Це вже не просто “щось українське”, це справжній досвід — і за атмосферою, і за якістю, і за естетикою. Якщо ж говорити про особливості ведення бізнесу, то тут дуже цікаво спостерігати контраст між українським та чеським підходами. В українців значно вищий темп. Наприклад, якщо виникає якесь питання, — дзвінок у суботу чи неділю о 9-й вечора — це цілком нормально. Бо “треба вирішити”. А для чеха це шок. У них є чітке розділення: ось робочий час, а ось мій особистий простір. Тому якщо українські підприємці хочуть інтегруватися в чеське бізнес-середовище на довгострокову перспективу, потрібно пам’ятати: вони грають на чужому полі. І це поле дуже сильно “грає вдовгу”. Тут важлива системність, сталість, і перш за все — довіра. Чехи загалом доволі закрите середовище. Просто так вони до себе нікого не пускають. Але, знову ж таки, треба визнати — і це самі чехи скажуть: “Якби не українці, хто би будував Чехію?” Бо якщо раніше це сприймалося винятково в контексті мануальної праці, то сьогодні українців дуже багато і в технічних, професійних, наукових секторах. Технарі, медики, лаборанти, фізики, хіміки — про них не часто говорять, бо їх не видно, але вони є, і вони роблять свій внесок у розвиток країни.
— А от які позитивні сторони притаманні українському бізнесу, які рідше зустрічаються серед чехів?
— Це, насамперед, флексибільність, проклієнтський підхід і здатність до швидкого масштабування. В Україні бізнеси дуже динамічні, і це величезна перевага. Якщо ми порівняємо з Чехією, то тут все відбувається значно плавніше, поступово і прогнозовано. А в Україні — все по-іншому. У нас не можна будувати плани на 4-5 років вперед, бо ситуація постійно змінюється. Але в цьому є і свій позитив: українці набагато швидше пристосовуються до змін на ринку, до нових потреб. Це дає нам можливість бути більш гнучкими, орієнтуватися на нові можливості і реагувати на виклики. І ось це “зіткнення двох світів” — інколи це не зовсім сумісно. Для того, щоб ці процеси були більш ефективними, важливо мати глибше розуміння контексту, в якому працюєш.
— І на завершення, розкажіть як люди можуть підтримати вашу ініціативу?
— Дуже цікаво що X (Twitter) забанила нашу сторінку після трьох тижнів її існування. Так що на разі це сторінка у Facebook і donio.cz. Остання, це платформа, де проходить сам збір. І важливо, що donio дає офіційне підтвердження жертводавцям, яке може бути використано через бухгалтерію офіційно як фінансова витрата, яка буде відмінусована від податку на прибуток, що є важливим чинником для європейських фірм.
